Неначе той Колумб пустельним океаном
Пішов я в пошуках незнаних берегів…
Пішов супроти стрічних здиблених вітрів
По водах зораних всесильним ураганом.
Грозою роджений, охрещений бураном,
Я з волі Вишнього далекий світ уздрів,
Без жалости звалив моїх старих богів,
Розвіявши їх прах навік за вітрюганом
В краях немислимих, нечуваних пригод…
Тут вперше я ввійшов у храм Святих Свобод,
Упав навколішки і справдішнього Бога
На схилі літ своїх я, зрештою, впізнав…
Я, Творче, дякую тобі — ти ж бо з острога
Неволі й сліпоти мене порятував.
Петро Косенко, 1996