О вітре з-над Дніпра! Прилинь хоч на часину
І душу спрагнену до краю освіжи,
Що вдома діється, тихенько розкажи,
Утіш та освіжи непрохану сльозину.
Про все, про все згадай, та тільки про руїну
І сльози матері нічого не кажи,
Хоч обдури мене, але заворожи
Вістками добрими про рідну Україну.
А потім до Дніпра широкого лети,
На груди матері-вітчизни упади,
Побожно поцілуй її безсмертні очі
І по-синівському зогрій і обнадій:
Ще збудуться слова поетові пророчі
Про нашу правду, нашу хату й волю в ній!
Петро Косенко, 1983