О, як давно колись кохану батьківщину
У пору бур вогненних і кривавих злив
Із біллю в серці я назавжди залишив
І шляхом вигнанця подався на чужину.
Прости мені, мій краю! Твій я до загину!
А що пішов у світ, не осуди за зрив —
Нас всюдисущий каїн кров’ю обагрив —
Мене обрік на сум, тебе — на гільйотину.
Та вдарив грім і впав наш віковічний враг!
Метнувся догори твій переможний стяг
І ти воскресла, нене, в дивнім сяйві слави
По віщім повелінні Божої руки!
З відродженням казковим нашої держави
Тобі я голошу осанну на віки!
Петро Косенко, 1997