Африканська народна казка
Лесото
Ось вам, дітки, казка про павука. Лютував колись давно такий голод, що й не сказати. Ніде не можна було знайти ані крихти хліба, ані краплини води, ні на землі, ні у воді.
Павук та його павучата геть схудли від того голоду. От і пішов якось павук до слона та й каже:
— Господарю, дай Боже тобі довгого життя! Послав мене до тебе гіпопотам, водяний цар. Він просить тебе позичити йому сто кошиків зерна. А натомість, коли прийде час збирати врожай, пришле тобі великого коня. Але про це знатимуть лише найдостойніші: ти, він та я. Я й однесу йому те зерно.
А слон йому на те:
— Гаразд. Я не заперечую і нічого поганого в цьому не бачу.
Та й наказав сотні молодих слоненків віднести павукові сто кошиків із зерном.
Подякував їм павук та й послав назад, удавши, що йому треба переговорите з водяним царем.
Слоненки пішли собі геть, а павук з павучихою та павучатами позаносили кошики до хати.
Наступного дня павук пішов на берег річки і зайшов у воду. Йде він до царського палацу та й просить дозволу говорити. Йому дозволяють, і він починає:
— Господарю, дай тобі Боже довго жити!
— Здоров був, павуче! Чого тобі треба?
А павук:
— Допоможи мені. Послав мене до тебе земляний цар — слон. У нього є зерно, з голоду він не помре, але йому нема чого покласти в юшку. От я й прийшов позичити в тебе сто кошиків риби. А натомість, коли при йде час урожай збирати, слон пришле тобі великого коня.
Зласкавився гіпопотам:
— Гаразд. Меш не жаль.
А павук:
— От і добре. Але про це знатимуть лише найдостойніші: ти, він та я. Я й однесу йому ту рибу.
I сто молодих гіпопотаменків виставили на берег сто кошиків з рибою.
Подякував їм павук та й послав назад, удавши, що зараз мають прийти сюди слони.
Гіпопотаменки пішли собі геть, а павук з павучихою та павучатами позаносили кошики до хати.
От і голоду кінець. I врожай час збирати. Посилає слон по павука. Павука знаходять, приводять та й питають:
— А що, павуче, чи збирається гіпопотам, водяний цар, виконувати свою обіцянку?
А павук відповідає:
— Ось я зараз іду до нього та й спитаю, а через день повернусь.
Відпустили павука. Ходив він десь три дні та й повернувся.
Вам, мабуть, цікаво, що ж він робив оці три дні? А ось що!
Пішов він на берег річки, знайшов велике дерево і прив’язав до нього довгий міцний мотузок, з тих, що коней в’яжуть. А кінець мотузка відніс до слона та й каже:
— До цього мотузка прив’язаний кінь, якого тобі передав гіпопотам. Завтра гіпопотами почнуть витягати його з води. Вони просять, щоб ти допоміг їм. Прив’яжи-но цього мотузка до великого дерева, а вранці, як побачиш, що воно хилиться, міцніше тримай мотузок, бо то кінь виривається.
— А чи правду ти кажеш, павуче? — питається слон.
— А то як же, чистісіньку правду! — відповідає павук.
I слон починає скликати усіх слоненків.
А що ж робить у цей час павук?
А павук простує до гіпопотама й каже:
— Слон доручив мені привести тобі коня, але він завеликий для мене. Я прив’язав його до дерева. Вранці підіть і потягніть за мотузок. Ото й буде вам кінь.
Наступного ранку гіпопотамові помічники влізли з води і знайшли дерево, до якого був прив’язаний мотузок. Той мотузок був натягнутий, мов струна, і видно було, що хтось десь далеко смикає за нього. Схопилися і вони за мотузок.
Смикали так слони й гіпопотами за мотузок, шукали помічників, а тоді знову смикали.
От і каже гіпопотам:
— Нехай хтось піде до слона та спитає, що ж то за кінь такий великий.
А слон каже до своїх помічників:
— Нехай хтось піде до водяного царя та подивиться на того коня, що його ніхто з води витягти не може.
Пішли слонові та гіпопотамові гінці і зустрілись на півдорозі і питаються одні в одних про обіцяного коня. Нарешті збагнули, що павук їх обдурив. А слон із гіпопотамом не можуть зрозуміти, в чому справа. Що ж це виходить? Вони обидва винні один одному коня?
Але ось уже всі бачать: найхитрішим виявився павук — видурив у них їжу.
А де ж павук?
А його й слід загубився! Зник у джунглях разом із павучихою та павучатами.
От і вірте після цього павукам!