Поете, знай, що ти стоїш на вічній варті
Народу, що тебе у муках породив;
Ти не лише співець землі твоєї див
У солов’їному безгрішному азарті,
Ти волею її стоїш у авангарді —
Це краю рідного твого імператив! —
У авангарді тих, що кров’ю освятив
До слави гін її в нечуваному гарті.
На повен зріст устань, розвій хаос пітьми
І громом істини над світом прогрими:
Одне, одне лиш серце дав Господь людині,
І в ньому гідність — запоруках вищих сил!
Нема ріднішої землі від батьківщини! —
Що ж дорожче від Аскольдових могил?!
Петро Косенко, 1996