Позичене, що латка на старім кожусі, —
Звичайно треба знати, як її пришить,
Тому позичене то красить, то смішить,
Як та дурна сережка в розбишацькім вусі.
Відколи білий світ тиняється по крузі,
Позичене з умом найвищу ціль вершить,
Хоч новиною часом хуторян страшить
І не цінується, як треба, по заслузі.
Шануймо ж криниці і мудрощів, і знань
І з них черпаймо все, що треба, без вагань,
Але черпаймо те, що тільки справді треба,
Не лізьмо до печер і темних, і глухих,
Шукаймо у глибинах таємничих неба
За межами світів незнаних і німих.
Петро Косенко, 1984