Ще свіжозірвану, палаючу жоржину
Мені уздріти довелося на шляху.
Я з подивом підняв її, краси криху,
Струснув із неї пил, задумавсь на хвилину.
Яка тебе рука, красуню швидкоплинну,
В яку, скажи, годину — добру чи лиху —
Відважилась зірвати і, як ту віху,
Жбурнула серед шляху вмерти безневинну?
Чи може випадково, може просто так
Без серця і душі якийсь пустий дивак
Знечев’я смерть тобі так глупо заподіяв?
Хто ж, хто добро кому безглуздям учинив,
Хто те добро, коли і де іздуру сіяв
І чи діждався хто з того посіву жнив?
Петро Косенко, 1984