Шляхів на світі цим нікому не злічити,
Не обійти їх небезпечних і крутих,
Та шлях кохання найкрутіший серед них —
Це треба з певністю, мій друже, зазначити.
Дорогу дивну ту ні змірить, ні збурити,
Та, бач, без неї жоден з нас прожить не міг…
Болючий і твердий досмертний той пробіг,
Але нічим його спокус не замінити.
Хто ж істини не з на: ми юні до тих пір,
Допоки біжимо літам наперекір!
Біжу оце і я й до скону бігти буду,
Хоча і падаю й зриваюсь знов і знов,
Перемагаючи щодень життєву нуду —
Таж умира душа, коли вмира любов!
Петро Косенко, 1995