Страшним бульдозером моя епоха дика,
Під себе підминаючи стрімкі віки,
Безжалісно старі розорює стежки
І щириться на світ — шорстка і злоязика.
І людських промислів, і їхніх дій владика
В ім’я ідей, вона кладе людей в гробки,
В ім’я ідей ввесь світ шаткує залюбки
І з мертвих, і живих дере ідейні лика.
А зорані стежки кривавляться вогнем
І поступ мчить по них шаліючим конем
У трансі дивного якогось безрозсудства, —
Даруйте прози всюдисущі ланцюги:
Така моя епоха — ради щастя людства
Вона саму людину нищить до ноги.
Петро Косенко, 1985