Сумна сопілочка сріблясту нитку тягне
І в спогади минулих днів мене веде:
Ось карапузик з вудкою по рибу йде,
Ось шибеник з рогаткою під сонцем смагне,
Ось беручкий студент в товтенних книгах стрягне,
Хоч з голоду на них за хвилю упаде,
Ось в Кальській штольні з кайлом сивий дід бреде
І в двадцять літ не знає, чи весни осягне.
Нараз сопілочка чомусь замовкла вмить
І спогадів моїх урвалась дивна нить…
О, як шкода мені, що я вже не побачу,
Як молодість моя вмирала навесні,
О, як шкода мені, що я вже не оплачу
Її поховану давно на чужині…
Петро Косенко, 1985