Учора ввечері у домі похороннім
Служили панахиду друзі по мені.
Душа моя цікава стала при труні —
Ану ж чи все іде за приписом законним?
Мугиче стиха хор. В тумані сивотоннім
Я бачу усмішки щасливої рідні,
Старенький піп кладе поклони неземні,
Турбуючись життям моїм потустороннім.
Шепочуть стиха друзі — хочуть покурить,
На поминки спішать, щоб грішника обмить,
Зідхають, кашляють і сунуть до порога.
“Такий порядний… Боже… Чим він согрішив?
Попав би певно він за пазуху до Бога,
Якби не віршами, а мозолями жив”.
Петро Косенко, 1980