В магістра Триндика кишеня, як вітрина —
На грудях ціле віяло всіляких пер.
Вій провідник і грамотій не відтепер,
Та й розуму його учила не чужина.
Ще за небіжки Австрії… Та чи людина
Лише по школах набирається манер?
Добродій цей шановний — завжди менаджер,
Його покрій геройський, стать йото вірлина.
Спортовець, меценат, директор і гандляр,
Він мав від неба справді унікальний дар:
Блискучого крила промовцем був незвичним —
Співав без папірця, як справжній соловей,
Бо знав: не будь письменним, але будь практичним —
Без титулів і пер ти нуль в очах людей!
Петро Косенко, 1983