Вгорі на ратуші філядельфійській штивно
Під хмарами стоїть задуманий джентльмен.
Це квакер і мудрець, шановний Вільям Пенн
У бронзі занімів нерушно і визивно.
Він збитий з толку: грізно і надривно
Під ним вирує смерч без верхівця й стремен…
Хіба ж він замишляв на цій землі здавен
Побудувати рай, а не шинок? Як дивно…
Отак віками Пенн ллє сльози проливні —
Чому це у його коханій стороні
Безчинствують сліпці ще гірше ніж вандали,
Що екскрементами дари Господні залили,
Палаців напекли, трущоб понаставали
І першою на сміх бундючно нарекли?!
Петро Косенко, 1993