Вперед, мій човнику! Вперед, вперед без страху —
Вже скоро перевіз, а там — навік причал!
Що ж, прощавайте, хвилі! Ваш нестримний шал
Мене зачарував фантастикою змагу!
Нездолані, гуляйте! Хоч не раз на плаху
Мене притьмом виносив ваш дев’ятий вал,
Де поцілунок смерті — звиклий ритуал —
Незмінно пантрував мандрівника-невдаху,
І шкаралупину мою топив не раз,
Я не втрачав на дні шукань дороговказ
І не губився в сказі бур жаских життєвих.
Таж я народжений не для журби і сліз!
Тож заверніть мій човник до надій хвилевих,
Де квітами утіх укрився перевіз!
Петро Косенко, 1983