Вусатий, дужий рус долонею шорсткою
Змахнув з надбрів’я піт: ридваном вогневим
Назустріч темній ночі степом голубим
Спускається волами сонце за рікою.
А там, край ночі, зіронька між осокою
Жде сонце із човном осяйно-золотим,
Воно її пім переспить і з ранком зоревим
Зустріне білий світ усмішкою палкою.
Тим часом мати кличе зіроньку притьмом,
А та біжить чимдуж і молоко кругом
По небі темному невмисне розплескала…
Зачарувало диво руса-владаря,
А здалеку ген-ген за обрієм вставала
Над Руссю вже нова, небачена зоря…
Петро Косенко, 1983