XIV
І кланялись йому, вже мертвому до ніг
В подяку за плоди смачні, поживні, урожайні,
В подяку за пахучі вина життєдайні,
В подяку за смачний з родзинками періг.
Всі знали: страдник від наруги занеміг
І за нездійснені надії сонцесяйні,
Надії оптиміста марні, незвичайні,
Як пес на ярмарку, зацькований поліг.
І владний світ уздрів, що власними руками
Безтямно і жорстоко довгими роками
Він нищив сам себе, як справжній шалапут.
І усвідомив мир, що він з дороги збився,
Що для його ж добра в полоні тяжких пут
Завзятий виноградар все життя трудився.
Петро Косенко
Входить до вінка сонетів «Пізні грона», написаних на протязі 1980-1985 років