Я чув прегарну притчу: сатана лукавий
Щоб не живились люди з гожої землі,
Порозкидав по ній каміння чималі,
Повив у хмари сонце, дощ послав сльотавий
І землю стиснув сум. Та в небі янгол жвавий,
Уздрівши людське горе, сльози та жалі,
Умить злетів на діл у непроглядній млі
І люд сумний надхнув на подвиг величавий.
Мерщій зібрали люди сатанинський крам
І з нього збудували світлий Божий Храм…
Не спімо, друзі, й ми в байдужім закамарку,
Збираймо ревно камінь наших спотикань,
Щоб збудувати з нього тріумфальну арку
На битому шляху до наших сподівань.
Петро Косенко, 1984