II
Як інка не гасав по хащах несходимих,
Які тріумфи він в боях не пожинав,
Завжди чомусь якийсь постійний сум стояв
В його скісних очах похмурих одержимих.
Він сипав стрілами по прірвах незлічимих,
Горілкою печаль і радість заливав,
Але ні кров війни, ні хміль п’янких забав,
Ніщо не зменшило його страждань незримих.
Ніхто не розумів причин його розпук,
Хоча і бачив всяк вогонь пекельних мук,
Що нуртував у нім, немов вулканна лава.
Ні сонячні весталки Куско чарівні,
Ні Кіто святощі — найбільша інків слава —
Ніщо не скрашувало мученика дні.
Петро Костенко
Сонет входить до секстету «Трагедія інки», написаний в 1996 році