Зима. Хурделиця. В мою сумну хатину
Вповзають сутінки, вкладаючись до сну,
А я з кутка в куток топчу самотину
І тчу зі спогадів химерну скатертину.
Її основа — лет душі на Україну,
Де я лишив мою незрівняну весну,
Її уток — це біль за кляту чужину,
Яка мене живим поклала в домовину.
Узори-хрестики на білим полотні —
Мої змарновані літа на чужині,
А квіти — це жалоба слізна на могилі
Моїх потрощених нещастями надій, —
Молю тебе, хурделице, зберись на силі
І розметай мій сум, як в казці чародій.
Петро Косенко, 1985